"А поговорить?" (с) (v_n_zb) wrote,
"А поговорить?" (с)
v_n_zb

Соглашусь с Чепиногой: Юлю можна ненавидіти, Юлю можна не любити. Але її не можна зневажати

.
Бывший бютовец Виталий Чепинога, отдавший партии Тимошенко 17 лет, сейчас активно работает на Петра Порошенко.
Поэтому, честно говоря, не ожидал от него услышать что-то хорошее о своих бывших побратимах. Не потому что он говно (напротив - вполне порядочный, достойный и интересный человек, как на мой скромный вкус), а потому что в украинской политтусовке принято "мочить" своих бывших однопартийцев. Более того - нет злее и беспощаднее врага для политического лидера, чем его бывший подчиненный. Та же Тимошенко прочувствовала это на себе неоднократно (включая предательство любимой болонки).

Поэтому я, честно говоря, не хотел читать "поздравление" Чепиноги - не хотелось разочаровываться в человеке.
И очень рад, что прочел.
Я могу соглашаться или не соглашаться с написанным. Именно с написанным.
Но то, что это написано, - это хорошо. Это правильно. Респект автору...
И хотелось бы процитировать классика - "это, конечно, не подвиг, но что-то героическое в этом есть" - сказать доброе слово о Тимошенко, находясь в команде ее многолетнего врага, это действительно подвиг...


====
Вчора не писав, напишу сьогодні… Вчора у Юлі був День народження. Знаю, що вона не любить це свято. Та й ніяка жінка його не любить після 20-ти…

А ще вчора було рівно 17 років, як я прийшов до Юлі працювати. 27 листопада 1997 року. Саме в її день народження. І відразу потрапив на свято, так б мовити... Його святкували в ресторані “Кругла вежа” на Печерську. Таке собі, нічого особливого, вопрєки слухам…

Там було багато маловідомих людей… Наприклад, молодий бородатий політик Олександр Турчинов, про якого тоді ніхто не знав і не чув. Був Юрій Баулін, - нікому не відомий викладач Харківської юридичної академії, а нині – голова Конституційного суду України. Був Олександр Єльяшкевич (резонансний депутат, - де він зараз – я не знаю). Був Іван Салій, перший “народний мер Києва”. Була Лариса Скорик (та ісчо сучка)… Ну тоді вона була нормальна вроді… Був Олег Білорус (перший посол незалежної України в США), був мій товариш Ростік Карандєєв (міністр молоді опозиційного юлиного уряду). Був нині покійний Сивульский Микола Іванович, колишній голова КРУ (добра, наївна і щира людина, Царство йому Небесне)…

Двічі я “проводжав” Юлю в тюрму… В 2001-му році взимку я йшов по проспекту Перемоги в якихсь своїх справах. Мені подзвонив Турчинов і сказав, що Юлю заарештовано… А увечері ми з Олександром Валентиновичем їхали з його ефіру з радіо “Свобода”… По-моєму, тоді (на “Свободі”) працювала демократична дєвушка (а в ближчій перспективі – сука) по імені Аня Герман (ну я нє увєрєн, що це було саме тоді)… Я спитав його: Валентинович? - Як думаєте, - випустіть її чи вб’ють?... – Не знаю, - відповів Валентинович. - І так можливо, і так можливо… Це була правда. Тоді було можливо все…
Потім Юля вийшла. Маленька і худа. Ну, не скорена…

Потім був Майдан… Зараз уже мало хто пам’ятає, але був такий час на Майдані, коли було неясно: хто - кого… Якраз 27 листопада 2004 року. Ющенко сидів з Кучмою, Януковичем і міжнародними переговорниками і шукали компромісу, тіпа перерахунку голосів, що було утопією… Майдан стояв мрачний і розчарований. Микола Томенко і Юра Луценко намагалися його “завести”… Я подзвонив Юлі і сказав, що вона має бути ТУТ… - Я устала, я не хочу, - сказала Юля! – Дуже треба, - сказав я! … Вона приїхала… Без коси. В джинсах. На сцені Майдану їй подарили якусь оранжеву плюшеву веселу звірюку… Майдан почався заново! Вона його оживила. Так було! Чесно!... Коли парламент намагався скасувати рішення про проведення третього туру, - Юля забігла туди як фурія… Вона запросила народ до парламенту… Через півгодини регіонали втікали переулками, перевдягшись в кепки і куртки своїх охоронців…

Вона насильно заносила Ющенка на руках на посаду президента. Що було далі – всі знають…

Вона - не свята далеко… В неї купа тараканів у голові… Вона буде битися головою в стіну, якщо поряд – двері! Така натура… Така енергетика… Чув купу дурниць, що Юля наркоманка і що вона п’є. З усією відповідальністю заявляю: нічого і ніколи! Максимум – може випити бокал вина… Їй і так вистачає драйву, без стимуляторів…

Потім був уряд і ще один уряд… З усіма помилками, похибками і новими тараканами. Це також всі пам’яютають. Була абсолютно безглузда і хаотична спроба “широкої коаліції” з януком… Дурість, звичайно. Але вона шукали якогось порятунку. І не тільки для себе, але й для країни… Бо вже було понятно, що Віктор Андрійович – нє жилєц… В політичному сенсі…

В політиці, всупереч загальній думці, все робиться випадково. Наприклад, Юля завжди хотіла в лівий Соцінтерн. А до “правильних” правих у Європі вона потрапила тому, що ми з моїм кумом і Олександром Ковтуненком поїхали на з’їзд UMP в Марсель. І там, з завтрашнім президентом Франції Ніколя Саркозі підписали угоду про співробінтицтво… Саркозі випив і сказав: Ширак – підар… А охоронці йому сказали: обережно, тут чужі… А Саркозі сказав: та похуй мені…
Потім у Юлії була знову тюрма… Від янука…

Потім вона вийшла і не пізнала країну… І країна не пізнала її.. На початку президентської кампанії вона їхала на ефір до Шустера. Вона попросила, щоб я приїхав на підготовку до ефіру. А потім, - шоб я поїхав з нею на ефір… Ми пізно ввечері їхали по Фрунзе і вона сильно переживала… Її трусило в буквальному фізичному смислі… Вона перестала чути країну… І країна перестала чути її... Я взяв її за руку і попросив: не переживайте, все буде добре… Рука була маленька і беззахисна. Рука беззахисної жінки…

Вона програла вибори і звичайно розстроїлася. Аж до того, що хотіла піти з політики… Сиділи ми в неї у дворі вдома. Я, Юля, Аббдулін і мій кум… Вона ображалася на народ, але не могла в цьому зізнатися, бо на народ політикові ображатися не можна…

Потім була парламентська кампанія. І знову ж таки!!!... І кампанія правильна, і гасла правильні, і список нормальний… Але… Але… Зовсім інша країна…

Вчора вона сиділа в парламенті. Дивилася як призначали спікером Гройсмана і прем’єром - Яценюка. Як плескали Турчинову… Вона сиділа і робила якісь висновки свої, я думаю… Вона обіймалася з віковічним своїм ворогом – Петром Олексійовичем і теж щось думала в цей час… Щось своє…

В кінці засідання парламенту я зустрів її в коридорі і сказав: З Днем народження, Юліє Володимирівне… - Дякую, - сказал вона…

Юлю можна ненавидіти, Юлю можна не любити… Але її не можна зневажати… Я сто раз чув у своєму житті, що “Юлі капєц навсігда”… З початку 2000-х тисячних… Але – це неправда. Є люди, які вміють підніматися всупереч обставинам, всупереч долі, всупереч всьому…

Не важливо, - де і ким Юля буде завтра. Переможе вона когось, чи програє… Піде в опозицію, чи піде у владу… Чекає її новий злет, - чи ні… Не важливо… Якось буде..

А поки що: з Днем народження Тебе, Велика Жінко!



Subscribe
promo v_n_zb Липень 17, 2013 17:32 152
Buy for 200 tokens
. Пару лет назад я публиковал уже эти фрагменты из Незнайки. Но повторюсь - уж слишком актуальна сегодня эта сказка Носова. Такое ощущение, что автор в машине времени был переброшен из 64-го года на 50 лет вперед. Это - о нас. Всё - о нас... === Законность: – А кто такие эти…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 20 comments