Предыдущий пост Поделиться Следующий пост
Все преступления "братского народа" с 1169 по 1990 годы /часть 1/
555
v_n_zb
.
Кода именно началась деградация т.н. "россиян" неизвестно, но история сохранила факты их преступлений.


1093 р. – Київський літопис «Временник» писав: «Наш північний сусід Суздальщина є значно небезпечніший ворог, ніж половці».

1169 р. – Володимиро-Суздальский князь Андрій Боголюбський захопив і пограбував Київ. Літописець писав: "Суздальці так страшно зруйнували Київ, що татари не мали вже, що руйнувати 1240 року". Тобто, це була перша війна майбутньої Московії проти Києва. ("И граби-ша за два дни весь град, Подолье, и гору, и манастыри, и Софью, и Десятиньную Богородицю и не бысть помилования никому же"). У Києві на той час було 400 церков, і він був багатшим за тодішній Лондон та Париж. Андрій Боголюбський украв з Вишгородського монастиря (під Києвом) чудотворний образ Божої Матері, привезений колись із столиці Візантії – Царгорода. Пізніше москвини переіменували її на «Владимирскую Богоматерь». Багато істориків ввачають 1169 р., роком народження Московії.

1482 р. – Щоб послабити Велике Князівство Литовське, до складу якого у той час входила Русь-Україна, і полегшити загарбання руських земель, Московський хан-князь Іван III відправляє цінні подарунки та значну суму грошей Кримському хану Менглі-Гірею і намовляє його напасти на руські землі. Татари напали, захопили і сильно пограбували Київ, взяли багато полонених, а награбованими церковними скарбами поділилися з московитами.

1500 р. – Московське князівство приєднює до сeбе Чернігівську та Сіверську землі.

16 століття – Московське царство, розпочинаючи Лівонську війну, об’рунтовує необхідність повенення земель, які входили до складу Київської Русі, у тому числі й українських. Заклики повернення «отчих земель», відновлення позицій православ‘я на територіях, що належать «іновірним».

16 століття – Поява в Москві теорій «Москва – Третій Рим» та «Москва – Новий Київ», які лягли в основу імперських претензій щодо українських земель.

16-18 століття – По всій Україні працювали десятки великих та тисячі маленьких гут, ливарень, гуралень, гарбарень, поташень, кушнірень, чимбарень, ткалень, кузнів, зброярень, гончарень. Під кінець 18 століття Московщина знищила всі великі і середнього розміру українські мануфактури всілякими заборонами, надмірними податками, переведенням цих виробництв до Московії, а часто і відкритим грабунком та спаленням, таким чином руйнуючи промис-ловість та торгівлю в Україні. Майстрів вивезли силоміць до Московщини і примусили їх там навчати москвинів.

1626-1628 роки – Заборона в Московській державі українсько-білоруської книжності, у т.ч. й антиуніатської. Зокрема творів Ст.Зизанія і К.Транквіліона-Ставровецького. Була засуджена вся пи-семна традиція Київської митрополії.

1626 р. – Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила надрукувати, але з умовою його перекладу на московську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.

1626 p. – Цензура творів Лаврентія Зизанія в Москві.

1627 р. – Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета було звелено зібрати книги українського друку і спалити, було суворо заборонено будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено «Учительське євангеліє» Транквіліона-Ставровецького разом з іншими авторами та «Катехизис» Лаврентія Зизанія Тустановського.

1652 р., 1 жовтня – Земський Собор ухвалив рішення про приєднання України до Московії.

1654 р. – Наказ царя Олексія Михайловича українцям: «разделение с поляками сотвориш, как верою, так и чином, хохлы, которые у вас на головах, пострегите.»

1654 р., 8(18)січня – Переяславська угода з Московією. Прийняття «протекції» московського царя. Русь-Україна та Московія зобов’язувалися підтримувати одна одну в боротьбі проти спільного ворога – Польщі.

Переяславська рада (військова), скликана гетьманом Б.Хмельницьким, в якій взяло участь московське посольство на чолі з В.Бутурліним. Було ухвалено прийняття протекторату московського царя. Більшість істориків вважає, що це був військовий союз проти Польщі. Рішення Переяславської ради мали декларативний характер, не було укладено жодної письмової угоди. Але характерно, що це був союз народа руського (українців) з народом московським.

Переяславська рада не мала всенародного характеру; на ній були присутні близько 300 осіб. Присяжний список складав не більше 200 осіб. Царське посольство В.Бутурліна протягом півроку після Ради складало т.зв. «статейний список», до якого було включено 127338 осіб, які «присягнули цареві». Цей список не мав жодного відношення до Переяславської Ради, зате був представлений Москві як «воля» козацького народу. Так опричники Московського царя сфальсифікували декларацію Переяславської Ради.

З висоти сьогоднішнього дня ми розуміємо, що Б.Хмельницький зробив рокову помилку, але чи мав він інший вибір? До того ж ще не було тих злочинів про які ми знаємо тепер, не було кріпосного права, голодоморів, виселення мільйонів, не було тисяч різних заборон. А була здавалося б єдина віра. Все починалось майже з чистого листа. У нашому повсякденному житті, як і житті держави, є добрі періоди, але не обходиться і без поганих, а інколи і трагічних. За таких обставин ми шукаємо підтримки у знайомих, друзів і т.д. Так само і на державному рівні правителі шукають підтримку, здавалось би, у тих, кому вони довіряють. І стає прикро, коли сторона, якій довіряли, зраджує. Як показала історія, і це розкрив у своєму заповіті Петро І, правителі Московії завжди тримали «камінь за пазухою» та використовували ситуацію в своїх імперських цілях.

До чого це призвело в наступні 350 років:

21-27.03.1654 р. – Московський цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердила т.зв. «Статті Богдана Хмельницького» (Березневі статті), які зафіксували умови українсько-московського, фактичного, Чигиринсько-московського договору. Оригінали цих документів не збереглися. Українські списки після поразки І.Виговського були вивезені за межі Гетьманщини, московські примірники було знищено вже в 60-х рр. XVIIIст.

У «Березневих статтях» було відкинуто принципові вимоги Б.Хмельницького: визнання незалежності української православної церкви, утверджено данину царській казні. Об-межувалися дипломатичні зносини козацької держави.

Б. Хмельницький за свого життя не допускав самочинства і сваволі опричників Московського царя. Після його смерті (1657 р.) Москва розпочала наступ на суверенітет козацької України.

1654 р. – Майже відразу після договору Б.Хмельницького з Московією, остання почала забороняти простим, але ще вільним людям носити яскравий одяг та шкіряні сап’янові чоботи, бо це могло негативно впливати на закріпачених московських «холопьев».

1654-1708 роки – Постійне порушення Московією Переяславських угод з метою ліквідації автономії Гетьманщини. Підкуп і нацьковування одних старшин проти інших, а козаків проти старшин.

1655 р. – Московська армія, рухаючись на Львів, випалила по дорозі села й міста на відстані 50-60 кілометрів від основного маршруту. «Брати визволителі прийшли»

1656 р. – Зрада Москви. Коли Польща, здавалось, була остаточно розгромлена, московити, боячись підсилення Руси-України, заключають з поляками сепаратний Віленський мирний договір. Б.Хмельницькому цар передає через бояр суворе попередження, що буде «оружием защищать Польщу как бы и собственное отечество» і вимагає припинити військові дії.

1659 р. – Після смерті Богдана Хмельницького Москва вирішує знищити Русь. Хан-цар посилає в Україну 100-тисячне військо. Значно меншими силами гетьман І.Виговський вщент розбиває москалів. В міжусобній боротьбі І.Виговський зазнає невдач, чим негайно ско-ристались москалі. Під проводом воєводи Баратинського вони влаштовують лови на прихильників гетьмана. «Князь Баратинський, по дорозі на Київ повісив 3000 чоловік потім вирізавши в Україні коло п’ятнадцяти тисяч українського населення, запитував Московського царя дозволити йому «высечь и выжечь» всіх українців на 150 верст коло Києва». (Є.Гуцало. Літ. Україна. 12.04.1990 р.). Упродовж кількох наступних років москалі винищують майже всіх соратників Б.Хмельницького.

1665 р. – Москва змушує гетьмана І.Брюховецького віддати усі міста Лівобережної України під владу московських воєвод.

1667 р. – Москва заборонила Україні продавати свої товари до інших країн, крім Московщини, але на своєму кордоні вона накладала на українські товари велике мито.

1667 р. – Розчленування Руси-України внаслідок підступної зради Москви: зайнявши за допомогою українських військ майже всю Білорусію та Литву, москалі припинили подальші воєнні дії, що мали б завершити повне вигнання поляків з Руси-України, заключили сепаратну Андрусівську угоду з Польщею й поділили Русь по Дніпру: Київ, Землі Війська Запорізького та Лівобережна Русь переходили до Московії, а Правобережна до Польщі. Поділ було скріплено т.зв. «Вічним миром». Укладаючи договори з поляками, московський хан-цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців, заодно показуючи рівень московського дикунства: «Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских (так москвини називали українські книжки) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатати под страхом смертной казни» (В.Лизанчук, с.34,35).

1689 р. – Заборонено Київській Лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу: «… к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати…». Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух в культурі, побуті, суспільних віднсинах. «Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати», визнали москалі в 1905 р. («Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова»).

1672 р.«Заказ крепкой, чтобы люди, польские и латинские печати книги никто у себя в домах не держали, а приносили и отдавали бы воеводе».

1672 р. – Позбавлення гетьманства та заслання у Сибір Д. Многогрішного з усією родиною та кількома «співучасниками». Головна причина арешту – дружні стосунки з ворогом Москви П.Дорошенком.

1672 р. – Арешт кошового Війська Запорізького І.Сірка. Арештованого відправлено до Москви, а звідти до м. Тобольськ у Сибір.

1677 р. – Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші «не сходные с книгами московскими».

1683 р. – Український архітектор Й.Старченко побудував «трапезную палату» в Симоновім монастирі в Москві, де архімандритом був українець Г. Домецький. Уряд заслав Г. Домецького на північ за те, що він «Симонов монастирь пишно и бойко испестрил латинскими штуками и Киев паче мери хвалил».

1685 р. – Скасування автономної української церкви і встановлення контролю московського патріарха не тільки над релігією, але й освітою та культурою України. Царський уряд спонукав гетьмана, щоб надалі православній церкві в Україні владу константинопольського патріарха ігнорувати, про все необхідне у церковних справах писати патріарху московському, а нововибраного митрополита, для архієпископського рукопокладення відправляти не в Константинополь, а до Москви.

1687 р. – Коломацькі статті, за якими Москва зобов’язувала гетьмана дбати про збільшення шлюбів між росіянами та українцями.

1690 р. – Московський собор прокляв і засудив на знищення твори українських письменників 17ст. «Кіевскіе новыя книги» Петра Могили, К.Старовецького, П.Голятовського, Л.Барановича, А.Р адивиловського та інших, бо «киевцькие кніги прелести латинськия утверждают». наклавши на них «проклятство та анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо».

1693 р. – Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.

1693 р. – Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книжок українською мовою.

17-18 століття – Москвою впроваджується економічна війна проти України в різних напрямках. Щоб українські порти не збагачувалися, а лише московські, Московщина встановлює вивізне мито з азово-чорноморських портів на 100% більше ніж з балтійських портів, а також тарифів на перевезення. Привезти готові вироби з Московщини до України було в два рази дешевше, ніж з України до Московщини. Московський уряд наклав великий податок на український цукор, в результаті увесь вивіз українського цукру опинився в московських руках.

1703-1720 роки – Десятки тисяч українських селян та козаків були насильно зігнані на будівництво Петербурга, 25 тисяч загинули від хвороб в тамтешніх болотах.

1704 р. – Придушення посланими Московією військами антипольського повстання Семена Палія на правобережній Руси – Україні, яка перебувала під окупацією Польщі.

1708 р. – Адміністративна реформа в Росії. На території України утворено дві губернії, Київську та Азовську.

1708 р. – Масове нищення українських сіл та міст московитами ще до переходу гетьмана І.Мазепи на бік шведського короля Карла XII.

1708 р. – Захоплення і зруйнування столиці Гетьманщини м. Батурина московськими військами, які вирізали усіх мешканців столиці та біженців (15 тис.), переважно жінок та дітей. Церкви та місто пограбували, а потім спалили. «Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства переможців», – доповідав французь-кий посол у Париж (В.Сергійчук. Кого зрадив гетьман Мазепа, К., 1991.С.59).

1709-1734 роки – Московщина збільшила податки в Україні на 400%. Податок від «диму» (хати) у Московщині був 49 коп. В Україні – 1руб.25 коп.

1709 р. – Полтавська битва. Початок «цивілізаційної місії Московії в 2-му тисячолітті»

1709 р. – З церкви св. Василія (13 століття) Московщина зробила військовий склад.

1709 р. – Хан-цар Петро Кривавий видав наказ страчувати кожного запорожця. Початок руйнування Січі. Після захоплення Січі москалі «…товариству нашому голови обдирали, шиї на плахах рубали, вішали й інші тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося – не тільки тих, хто з товариства, а й з домовин мертвих ченців відкопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали», – писав свідок, кошовий Стефаненко.

1709 р. – Петро Кривавий примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської Академії з 2000 до 161, а кращі науково-просвітницькі сили були забрані з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростов-ський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії. «Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив відбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України» (І.Огієнко, «Українська культура»). «…Стара московська культура в часи царювання Петра вмерла; та культура, яка відтоді живе й розвивається в Московії, є органічним продовженням не московської, а київської, української культури», визнав піз-ніше князь М.Трубецькой.

1709 р. – Указ про обов’язковість цензурування до друку українських книжок у Москві.

1709 р. – Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов’янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.

1713 р. – Московія наказом Петра Кривавого привласнює собі нашу назву Русь – Русія -Росія. У такий спосіб завжди ворожі до Руси – України московити, основу яких складали угро – фінські та тюрські племена, підмінюють поняття, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину (Грецька назва Руси звучить як «Росія»).

1716 р. – Москва заборонила українцям їздити в Європу по крам.

1718 р. – Москва заборонила вивозити до Європи український тютюн.

1718 р. – Московити спалили архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря (збиралися понад 700 років), яка витримала навали монголів, поляків, татар, «…численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині,… серед добробуту і тиші полум’ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов’янських племен та царів стосувались» («Історія Русів», ст.303-304, вид.1956 p.).

1720 р. – Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних. Наказ хана–царя Петра І: «В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать… старые книги справливать прежде печати, дабы… особливого наречия в оных не было».

1720 р. – Заборона вивозити скляні вироби до Європи.

1720 р., 20 грудня – Петро І видав указ київському губернатору князю Голіцину, щоб «…во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».

1721 р. – Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки «не во всем с великороссийскими сходные». Знищення Чернігівської друкарні.

1722-1727 роки – Перша Малоросійська колегія. Штат складався з 6 російських офіцерів та прокурора. Колегія стягувала побори до царської казни, розквартировувала на Україні російські війська, контролювала діяльність Генеральної військової канцелярії тощо.

29.04.1722 року – Лівобережна Україна із відомства Колегії закордонних справ була переведена під управління Сенату Росії, що мало на меті подальше обмеження самоврядування в Україні.

1722 р. – Заборона привозити в Україну західноєвропейські вироби.

1723 р. – Заборона українцям продавати до Європи бурштин та поташ.

1724 р. – Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архимандрита Печерської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» «не совсем с великороссий-ским сходная», а чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав. За те Київсько-Печерська лавра покаранa штрафом в 1000 крб.

25.04.1725 року – Катерина І надіслала азовському генерал-губернатору Г.Чернишову інструкцію «Про управління губернією», в якій, зокрема, йшлося про ставлення до запорозьких козаків. Інструкція підтверджувала заборону торгівлі із козаками, не дозволяла «зрадникам» козакам перетинати кордони Російської імперії, з низовиками заборонялось вести листування, а порушників цих законів переслідувати будь-де «в землях императорского величества». За цим законом загарбання України Росією значно посилювалась.

1726 р. – Розпорядження Синоду про заборону друкувати ті книжки, що раніше не друкувалися Санкт-Петербурзькою або Московською синодальною друкарнею.

1726 р. – Москва дає дозвіл Київсько-Печерській лаврі на друк «Акафіста Св. Варварі» за умови, що б він був перекладений на великоруську мову.

1728 р. – Так звані «Решительные пункты» застерігали новообраного гетьмана Д.Апостола, аби він управляв Україною через Генеральну військову канцелярію, раду генеральної старшини і царського резидента.

1729 р. – Наказ Петра І про перепис на Україні державних постанов і розпоряджень з української мови на російську.

1734 р. – Цариця Анна наказувала губернаторові України князю А.Шаховському вживати всіх заходів, щоб женити москвинів в Україні з українками.

1734-1740 роки – Друге скасування гетьманства й утворення Гетьманського Уряду під керівництвом московського намісника.

1735 р. – Придушення московськими військами антипольського повстання Верлана на окупованій Польщею Правобережній Руси-Україні.

1735 р. – Імператорським указом київському митро-политу «доручено» вилучити старопечатні книги і пильнувати, щоб церковні служби велися тільки за виправленими текстами.

1736 р. – Правителем України Москва призначила кн. Барятинського. Його першими кроками стали арешти міської управи Києва та вивіз архіву до Петербурга бо «з часом кияни забудуть зміст і, не маючи грамот під рукою, не зможуть посилатись на свої вольності».

1735-1739 роки – Біля ста тисяч українських козаків та селян були мобілізовані на московсько-турецьку війну. Загинуло 35 тис. українців. Україна власним коштом утримувала від 50 до 75 москальських полків, що коштувало Гетьманщині 1,5 млн. рублів – в 10 разів більше за її річний бюджет.

1737 р. – Московський міністр Б.Волинський звітував цариці Анні «До мого приїзду в Україну я ніколи не припускав, що вона так сплюндрована, що так багато люду померло. Наша армія забрала у тутешніх людей все зерно і всю худобу. Багато землі не засіяно, бо нема кому і чим. А треба ще стягнути з них 30 тисяч мір борошна та сіна».

1738 р. – Заборона українцям продавати до Європи коней. Тільки до Москви.

1740 р. – Заборона українцям продавати до Європи хутра. Тільки до Москви.

1740 р. – Московські агенти викрали в Гамбурзі небожа Гетьмана Мазепи Андрія Войнаровського та вбили його.

1740 р. – Російською імператрицею Анною Іоанівною створено правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадження російської мови в діловодстві на території України. Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою.

1743 р. – Московщина забрала з українських храмів старі українські церковні книжки та попалила їх.

1748 р. – Наказ Московського Синоду, Київському митрополитові Самуїлу Милославському, щоб в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України викладання вести російською мовою. В результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.

1749 р. – Заборона українцям продавати в Європу кожухи, вовну, овець. Тільки до Москви.

1750 р. – Придушення московськими військами антипольського повстання гайдамаків на окупованій Польщею Правобережній Руси-Україні.

1750 р. – Після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час «розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви», опинились у Московському відділенні загального архіву Головного штабу.

1752 р. – На землі запорізьких козаків між річками Дніпром та Синюхою Московія указом від 18 жовтня створює Ново-Сербію і забороняє там селитися українцям. Українські селяни мусили покинуги свої угіддя. В 1760 р. українцям було заборонено також селитися у слободах за межами Ново-Сербії.

1752 р. – Із 100 тисяч вільних козацьких господарств залишилося лише 2959, всі інші були відібрані, та передані присланим московитам.

1753 р. – Прислали з Московії 40 тисяч селян і роздали їм задарма землі над Дністром, які були відібрані від українців.

1753 р. – Царський указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській Академії.

1754 р. – Цариця Єлизавета видала наказ про те щоб, Гетьман повідомляв Москву про стан українського державного скарбу.

1755, 1766, 1775, 1786 роки – Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки. Протягом другої половини 18 ст. та першої половини 19 ст. видавнича справа в Україні була спаралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 -3, у 1849 – 2, у 1850 – 1, у 1851 – 2, у 1856 – 5. Обмеженнями та заборонами книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух української культури, побуту, суспільних відносин.

1755 р. – Московський Синод наказав Києво-Печерській лаврі перероблювати по-московськи «Четы-Мины» Св. Д.Ростовського та Києво-Печерський Патерик.

1759 р. – Синод видав розпорядження про вилучення зі шкіл українських букварів.

1760 р. – Царський указ про обмеження вільних переходів селян.

1762 р. – Катерина ІІ закликала європейців оселюватися в південній Україні.

1762-1763 роки – Московська цариця Катерина II, видала два маніфести про іноземну колонізацію Руси-України: вербувалися серби, болгари, молда-вани, німці з Прусії, Австрії та інших країн. Іноземцям надавали по 65 десятин землі на душу, звільняли від податків. Українці зобов’язані були безкоштовно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків. «Запорозька земля німіла від наруги, кривди і болю. Як чорні ненаситні круки зліталися сюди поміщики й генерали, сановники й німці-чужинці. На козацькії могили… На козацьку кров… (М.Киценко. Хортиця в героїці і легендах. Дніпропетровськ, «Січ», 1991, стор.70).

1763 р. – Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії.

1763 р. – Указом Сенату створено «Коммисию по слободским полкам» на чолі з гвардії секунд-майором Є.Щербиніним. Комісія мала підготувати цілковиту ліквідацію полкового устрою на Слобожанщині.

10.11.1764 року – Остаточно ліквідувавши на Україні інститут гетаманства Катерина II надає призначеному генерал-губернатору П.Рум’янцеву «секретну інструкцію» щодо управління краєм, щоб місцеві жителі «обрусіли і перестали дивитися мов вовки у ліс».

1764 р. – Інструкція Катерини II князю О.Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагится, щоб час і назва гетьманів зникли…»

1764 р. – Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним – ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.

1764 р. – Скасування української держави Гетьманщини.

1765 р. – Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.

17.02.1765 року – Катерина II наказує: «Із малоросійських єпархій та з монастирів у Великоросію без указу Св. Синоду і без нагальної потреби не випускати і в великоросійські єпархії не приймати».

1766 р. – Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.

20.07.1767 року – Катерина II ліквідовує слобідське козацтво. Більшість заможних козаків переводились в гусари, а решту – в селянський стан. Замість полкових запроваджувались губернські канцелярії та створено Слобідсько-Українську губернію.

10.04.1768 року – Катерина II своїм указом ліквідовує в Україні монастирські землеволодіння, а на утримання монастирів надає «милостивий штат».

1768 року – Придушення московськими військами антипольського повстання на правобережній Руси-Україні під проводом Ґонти і Залізняка, відомого під назвою «Коліївщина», після підступного і зрадницького захоплення їх москалями. Москаль полковник Гур’єв, виконуючи завдання старшого москаля Кречетнікова, з’явився до повстанців з полком донських козаків як спільник у боротьбі з ляхами, увійшов у дружбу з ватажками повстання, запевняв у єдності дій, влаштував веселу пиятику, а темної ночі з шостого на сьоме липня підступно перев’язав у своєму наметі старшину і захопив у таборі 900 повстанців. Москалі та ляхи киями били українців до оголення кісток, з живих здирали шкіру, палили, саджали на палі, четвертували. Ліквідація української Гетьманської держави на Правобережжі.

1768 р. – Св. Синод наказує київському митрополиту С.Миславському, щоб в книжках, що їх друкує Лавра, в порівнянні з московськими «ніякої різниці і прибавок… не було».

1769 р. – Синод Російської Православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.

1769 р. – Заборона Синоду Російської православної Церкви на друкування та використання українського «Букваря».

1772 р. – Дипломат Бакунін розробив план заселення кримських степів українцями, на обжиті ними місця переселити росіян із центральної Росії. Активну участь у цьому процесі брав відомий полководець А.Суворов, що за короткий час із півдня сучасної України виселив 32 тис. душ чоловічої статі.

1775 р. – Підступний напад московських військ на Запорізьку Січ і зруйнування її після вирішальної допомоги запорожців москалям у московсько-турецькій війні.

1775 р. – Заборона українцям продавати в Європу сіль і т. д і т.п. Все це Україна мусила везти до Московщини, де воно купувалося за півціни, а потім вивозилося московитами до Європи.

1768-74 роки – Пограбування козаків, захоплення їх майна та висилка багатьох з них у Сибір. Закриття українських шкіл при полкових канцеляріях. Двадцятип’ятирічне ув’язнення на Соловках кошового гетьмана Петра Калнишевського.

1775 р., травень – Рада «при височайшему Дворі» постановила: «истребить кошевих Козаков как гнездо их своевольства» …Близько 40 полків загальною кількістю сто тисяч чоловік оточили Запорозьку Січ. І це тоді, коли за вказівкою того ж царського командування значна частина козаків перебувала далеко від коша …(М.Киценко, стор.64). Скасування міської автономії за Магдебурзьким правом по Литовському статуту.

1776 р. – Московщина відібрала у 25 тисяч заможних козаків землю (перше розкуркулення) і роздала московитам.

1777 р. – Після смерті 13 березня від переслідувань та злигоднів геніального українського композитора, академіка Болонської музичної академії Максима Березовського (нар.1745 р у Глухові) московська влада забороняє виконувати його твори й знищує багато його рукописів.

1780 – 1783 роки – Перше закріпачення українських селян на окупованих Московією землях Руси-України (порівняйте: в 1771 р. у Криму татари скасували рабство; 1780 р. була відмінена панщина в Австрійській імперії).

1780 р. – Спалення книгозбірні Києво-Могилянської Академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.

1781 р. – Царським маніфестом знищено решток козацького самоврядування на Лівобережжі та введення суто московської системи: намісництва.

1781 р. – В Україну прислали 50 тисяч московитів, які отримали безкоштовно землю.

1783 р. – Запровадження загальномосковської системи управління в Україні.

1782 р. – Катериною II створено комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням якої було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.

1783 р. – Закріпачення селян Лівобережної України.

1784 р. – Переведення викладання у Києво-Могилянській Академії на російську мову.

1784 р. – За розпорядженням Синоду київський митрополит С.Миславський наказав, аби в усіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу Божу «голосом свойственнымъ россійскому наречію». Те ж саме було заведено і в школах Руси-України. У 1747 р. на території семи полків Гетьманщини (про три не збереглося відомостей) було 866 українських шкіл, тобто, на кожну тисячу душ населення припадала одна школа. Під кінець століття кількість населення зросла утричі, а кількість шкіл зменшилася удвічі, серед них українських не було жодної.

1784 р. – Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів і звіль-няти з роботи учителів Києво-Могилянської Академії за відхід від російської мови.

1785 р. – Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена по всіх школах України.

1786 р. – Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській Академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.

1787 р. – Московський губернатор в Україні Г. Потьомкін доповідав Катерині ІІ «Наша армія забирає свавільно у тутешніх людей зерно, худобу, харчі, одяг, взуття тощо. Хто протестує, того б’ють нещадно, часом смертельно».

1789 р. – У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.

1793 р. – Москалі придушили повстання в селі Турбаї і жорстоко розправилися з селянами: понад два десятка селян померли, не витримавши катувань, або були розстріляні, решту після покарання батогами вислали до Сибіру, або в інші губернії.

1797 р. – В Україні запроваджено призов до царської армії. 25 років українські рекрути змушені були воювати на імперіалістичних війнах за своїх ворогів-москалів.

1797 р. – Від хвороб, голоду та на полі бою загинуло кілька тисяч кубанських козаків, проливаючи «кров добру нечорну, не за Україну, а за її ката», яких москалі погнали на завоювання Персії.

18 ст. – Московщина вивезла до себе всі найліпші ткальні разом з майстрами, і з їхньою до-помогою розбудувала в Московській, Костромській, Владимирських губерніях ткацьку промисловість.

Закрили Мистецьку академію в Харкові, а всіх професорів забрали до Московщини, де заснували там потім «Строгановскоє училище живописи».

Великі порцелянові мануфактури з Глухова, Волошків та інш. вивезено разом з майстрами до Московщини, при цьому все зруйнувавши в Україні.


Продолжение - см. Часть 2




Читайте v-n-zb в социальных сетях   фбтвиттервк ок   ю



Последние записи в журнале


промо v_n_zb июль 17, 2013 17:32 151
Разместить за 200 жетонов
. Пару лет назад я публиковал уже эти фрагменты из Незнайки. Но повторюсь - уж слишком актуальна сегодня эта сказка Носова. Такое ощущение, что автор в машине времени был переброшен из 64-го года на 50 лет вперед. Это - о нас. Всё - о нас... === Законность: – А кто такие эти…

  • 1
[1735 р. – Придушення московськими військами антипольського повстання Верлана на окупованій Польщею Правобережній Руси-Україні.]

Ну и что с того?

>> 1169 р. – Володимиро-Суздальский князь Андрій Боголюбський захопив і пограбував Київ

Обратите внимание на виртуозное изложение исторического события, которое действительно было. Здесь почти все — правда: дата, место, имя. Не забыта пикантная подробность: Андрей Боголюбский — сын Юрия Долгорукого, основателя Москвы. Понятна мысль? Правильно: сын первого в истории москаля, сам, разумеется, тоже москаль напал на столицу Украины.

Літописець писав: "Суздальці так страшно зруйнували Київ, що татари не мали вже, що руйнувати 1240 року". Тобто, це була перша війна майбутньої Московії проти Києва. ("И граби-ша за два дни весь град, Подолье, и гору, и манастыри, и Софью, и Десятиньную Богородицю и не бысть помилования никому же"). У Києві на той час було 400 церков, і він був багатшим за тодішній Лондон та Париж. Андрій Боголюбський украв з Вишгородського монастиря (під Києвом) чудотворний образ Божої Матері, привезений колись із столиці Візантії – Царгорода. Пізніше москвини переіменували її на «Владимирскую Богоматерь». Багато істориків ввачають 1169 р., роком народження Московії.

Представляете, каким праведным гневом закипает сердце украинца, когда он читает эти строки? Ведь ему не показывают продолжение этого текста: «Взяли множество богатства, церкви обнажили, сорвали с них иконы, и ризы, и колоколы, взяли книги, все вынесли смольняне, и суздальцы, и черниговцы, и Ольгова дружина. А поганые зажгли монастырь Печерской Святой Богородицы, но Бог молитвами Святой Богородицы оберег его от такой беды».

А не показывают, так как у украинца не должно возникать сомнений в том, что москальская угроза имеет древние исторические корни. То есть, черниговцы и Ольгова дружина, в которую входил князь Олег Святославович Новгород-Северский (город находится в Черниговской области) здесь явно лишние.

Современный украинец удивится, узнав, что «москаль» Андрей Боголюбский на Киев вообще не нападал, а направил в поход коалицию, в которую входило 11 князей.

Это были четыре брата — сыновья Великого князя Киевского Ростислава:

1) «подмоскальник» Роман Ростиславич Смоленский — будущий Великий князь Киевский (1174 —1176 гг. с перерывом);
2) «москаль» Мстислав Ростиславич, князь Новгородский
3) «подмоскальник» Рюрик Ростиславич Овручский — Великий князь Киевский (1173—1210 гг., с перерывами), Черниговский (1210—1212 гг.), а прежде — Новгородский;
4) родившийся в Смоленске, а посему «подмоскальник» Давыд Ростиславич Вышгородский

В коалицию также входили:
5) явный «подмоскальник» Игорь Святославич Курский и Путивльский;
6) «москаль» Мстислав Андреевич, сын Андрея Боголюбского;
7) «москаль» Борис Жидиславич, воевода;
8) «украинец» Владимир Андреевич Дорогобужский, внук Владимира Мономаха;
9) «москаль» Всеволод Юрьевич (будущий Всеволод Большое Гнездо) — десятый сын Юрия Долгорукого, младший брат Андрея Боголюбского;
10) «украинец» Глеб Юрьевич Переяславский — сын Юрия Долгорукого;
11) «украинец» Олег Святославич Новгород-Северский;

Причиной нападения были киевские бояре, которые после смерти Ростислава пригласили на княжение волынского князя Мстислава Изяславича. Хотя по наследному праву того времени престол должен был достаться другому. Однако Киев к тому времени утратил былую роль, и на это нарушение большого внимания никто из родственников, раскиданных по всей Руси от Галича до Суздаля, внимания не обратил. К тому же, правил он неплохо. Но в какой-то момент у него возник конфликт с сыновьями прежнего Великого князя Ростислава — какой конкретно, история умалчивает. Известно, что речь шла об уделах. Роман, Мстислав, Рюрик и Давыд пожаловались Андрею Боголюбскому. Вот тут-то и возникла эта сборная.

Необходимо напомнить, что все князья Руси того времени, включая галицких, волынских, новгородских, суздальских, полоцких и т.д., были родственниками из рода Рюриковичей. Они говорили на одном языке и все без исключения были православными. Но между ними то и дело возникали конфликты за столы и уделы из-за плохо прописанного династического права (лествичного) — старшие племянники часто ссорились с младшими дядьями, что вело к междоусобицам. В итоге прежде довольно однородное и мирное государство превратилось в союз из 13 княжеств, в каждом из которых появились свои династии. Киев утратил роль столицы.

ну да.
Юрий Долгорукий был неразборчив в связях и вот от ордынской свиньи родился кацап

Походу ты не слишком силён в истории. Во времена Юрия Долгорукого не было Орды. А вот половецкое ханство в то время соседствовало с Киевом. И многие киевские князья, бояре и простой люд были в родстве с половцами. Мужья, жены, детишки и прочая. Ты погугли, не стесняйся.

Походу, ты обять облажался, ордынское животное. Орда это ставка вообще.

Как объяснить, что половецкая Орда (ставка) находилась рядом с Киевом, а не рядом с Владимиром или Москвой? И да, не подскажешь случайно, что за местность в Средние века называлась Диким Полем?

И???
это отменяет факт, что с огромной вероятностью Боголюбский был наполовину ордынец? Или ты пердишь лишь бы пердеть?

"многие киевские князья, бояре и простой люд были в родстве с половцами" - и в результате современный "российский народ" боле чем наполовину представлен узкоглазыми, чего нельзя сказать об украинцах. Хотя, конечно, украинцы по чистоте генов это не шведы с датчанами и уж тем более не исландцы с шотландцами.

Ты ебнулся, клоун. Для тебя, наверно, будет шоком новость, что русские в России куда в большой степени арийцы, чем украинцы.

Частота встречаемости гаплогруппы R1a (арийской)у мужчин различных народов, в порядке убывания( по данным одного из зарубежных исследований).
Poles...........54%
Russians........47%
Slovaks.........47%
Belarusians.....39%
Czechs..........38%
Slovenians......37%
Latvians........41%
Lithuanians.....34%
Norwegians......31%
Ukrainians......30%

Недавние совместные исследования российских, британских и эстонских ученых-генетиков поставили большой и жирный крест на обихожем русофобском мифе, десятки лет внедрявшемся в сознание людей - дескать, "поскреби русского и обязательно найдешь татарина". Результаты масштабного эксперимента, опубликованные в последнем номере The American Journal of Human Genetics совершенно однозначно говорят - "несмотря на расхожие мнения о сильной татарской и монгольской примеси в крови русских, доставшейся их предкам еще во времена татаро-монгольского нашествия, гаплогруппы тюркских народов и других азиатских этносов практически не оставили следа на населении современного северо-западного, центрального и южного регионов".
Вот так. В этом многолетнем споре можно смело поставить точку и считать дальнейшие дискуссии по данному поводу просто неуместными.
Мы - не татары. Татары - не мы. Никакого влияния на русские гены т.н. "монголо-татарское иго" - не оказало. Никакой примеси "ордынской крови" у нас, русских не было и нет.

Штамп 1: Русские украли у украинцев название.
Штамп 2: Наследие Древней Руси принадлежит только украинцам.
Штамп 3: Русские не славяне, а смесь татар и угро-финнов.

Последний «перл» по данному вопросу – книга некого Белинского «Страна Моксель», где он черным по белому, причем русским языком (русскоязычный русофоб?) все эти штампы в который раз повторяет.

Первый штамп – самый интересный: просто взяли и украли. А зачем? И почему не украли название у кого-то другого, поляков например. Зачем мне воровать чужую фамилию, даже если она такая красивая, как Пидорко или Пукач?

А может, те, которые называют себя украинцами, сами отказались от русского имени, причем не так давно? Хмельницкий, например воевал с поляками под девизом «За землю русскую, за веру, православную!», и универсалы свои он писал для РУССКИХ (кстати, в украинских переводах «Тараса Бульбы» Гоголя везде слово «русский» заменялось на «украинец» или «козак»).

Насчет второго штампа. Известно ли господам националистам-русофобам, что на территории Украины не сохранилось летописей («списков») домонгольского и раннего послемонгольского периода? Были, да сплыли (поляки постарались).

Все, что мы знаем о Данииле Галицкого и других южнорусских князьях, мы знаем из летописей, сохранившихся в русских монастырях (Ипатьевская, Новгородская), а не было бы их, может и истории Украины-Руси, как её сейчас называют, не было. И «Слово о Полку Игореве» там же нашли. А былины древнерусские (Владимир Ясное Солнышко, Алеша Попович, Добрыня Никитич, Илья Муромец...) были обнаружены в середине 19го века, где думаете? Да нет, не в Карпатах и не во Львове, а в Архангельской губернии, где неграмотные старики их распевали под гусли.

И, наконец, третий штамп.

Эти псевдоисторики любят ссылаться на русских историков 18- 19 веков, например Карамзина, Соловьёва.
Например, украинцы Полесья и русские относятся к одному антропологическому типу - Валдайскому, а вот западные украинцы антропологически ближе к румынам и молдаванам, чем к восточным украинцам ("...тонколицые галичане.." - Булгаков, «Белая гвардия»). Исторически это подтверждается, ведь ещё в III веке нашей эры, на территории современных Львовской, Тернопольской, Ивано-Франковской областей жили фракийцы (румыны – романизированные фракийцы), и плотность населения была достаточно высока, в отличие от Севера.
Стоит съездить на Галичину, чтобы посмотреть на огромное количество носатых, смуглых, черноволосых и темноглазых людей.
По какой-то причине, они считают себя славянами, причём славянами высшей пробы.
Остальные, а русские, особенно - неславяне.
То есть, если среднестатистический русский голубоглаз и светловолос - так это от финнов, естественно !!!
То есть , предполагается , что древние славяне были такие как они- носатые и т.д…


Перший пункт, це є відверта нісенітниця. До початку ХІІ ст. Ростово-Суздальська земля тяжіла до Переяславської.

За украинские порты в Крымском ханстве - большой респект. Поржал над шумерами.

Любителям вебинаров по генетике

Пользователь yslavav сослался на вашу запись в своей записи «Любителям вебинаров по генетике» в контексте: [...] лазым папашкой. Отсюда https://v-n-zb.livejournal.com/10303168.html?thread=147172800#t147172800 [...]

Ахахахахаха)))

Вот это ересь))))) Давно так не ржал)))
И, если предположить, что всё что написанное - правда, то вопрос: УВАЖАЕМЫЕ ПРОТОУКРЫ, ДРЕВНЕГРЕЧЕСКИЕ ФИЛОСОФЫ И ЕЩЁ БОЛЕЕ ДРЕВНИЕ ШУМЕРЫ, НЕУЖЕЛИ ВЫ НАСТОЛЬКО СИЛЬНО ТУПЫЕ, ЧТО ИМЕЯ ТАКОЙ "БОГАТЫЙ" ОПЫТ ПО ПОЛУЧЕНИЮ РАЗЛИЧНОГО РОДА ПИЗДЮЛЕЙ ОТ "ОРДЫНСКИХ" ПО ВСЕМ ЧАСТЯМ ТЕЛА, ВАС ИСТОРИЯ НИХУЯ НИЧЕМУ НЕ НАУЧИЛА???
Мне кажется - это показатель. Показатель дебилов, которых ни свой ни чужой опыт ничему не учит, а поэтому - укрошумерские обезьянки получат по ебалу в очередной раз, а с вменяемыми украинцами будем брататься в очередной раз.
Ну а если кто-то против такого мнения - то получается, что в посте написана хуета полнейшая и пустопиздёж законченных днищ, степень тупости которых доказан историей!

  • 1
?

Log in

No account? Create an account